ГРУ́БИЙ, А, Е.

Гру́бий, а, е. 1) Толстый. Грубе дерево. Дай голому сорочку, а він каже, що груба. Ком. ІІ. № 745. Було собі два попи здорових і грубил. Чуб. II. 335. Груба. Беременная. Жінка груба. 2) Грубый. Як що грубе скажеш…. ЗОЮР. І. 12. 3) Груби́й. Плохой. Изъ уваженія къ «свято́му хлі́бу» очень часто выражаются: груби́й хліб вмѣсто пога́ний. Як де на лупах, то й добрі жита, а на царині — і Боже, які грубі. Кобел. у. Сравн. степ. гру́бший и грубі́ший. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 331.